Щасливий фінал для Дженіфер

Навіть така коротка за протяжністю рухова активність Дженіфер було достатньо, щоб тримати дух і тіло в рівновазі і знати, що і як їсти. Це також допомагало їй думати про себе більш позитивно.

Я вважаю чарівним те, що тільки коли Дженіфер почала ставитися до свого тіла з любов’ю та повагою і перестала ним зловживати у пошуках схвалення ззовні, вона почала отримувати те схвалення, якого так довго і страстно бажала. Це можна висловити наступним пророцтвом: наше власне ставлення до себе впливає на думку інших про нас значно сильніше, ніж ми думаємо.

Дженіфер зараз живе у Вашингтоні, округ Колумбія. Вона продовжує харчуватися розумно і радісно й відкладає свої тривоги в сторону щонайменше на десять хвилин на день завдяки “серцево-судинній” руховій активності. Коли дозволяє графік, вона з задоволенням займається довше, але коли у неї є лише десять хвилин, вона танцює під гучну, бодрую музику одна в своїй квартирі, стрибає через скакалку на даху будинку, ходить по околицях так швидко, наскільки може, або пішки піднімається і спускається через дванадцять сходових прольотів свого будинку. На її думку, виконання таких звичних десятихвилин перед зустріччю з матір’ю допомагає їй більш здраво ставитися до можливих “колкостей” і заперечень матері.

Нещодавно я отримала від Дженіфер фотографію, на якій вона була зображена у весь зріст і демонструвала свої ноги. Вона виглядала приголомшливо. Мені стало цікаво подивитися, чи відрізняється нова фотографія Дженіфер від тієї, яку вона колись вперше дала мені, і я була вражена тим, що побачила. На мене дивилася все та ж висока красуня, з якою я познайомилася три роки тому назад, тільки обличчя виглядало на десять років молодшим. Її очі сяяли, а на губах застигла щаслива посмішка. Дженіфер визнає, що ніколи не буде стрункою як щепка, і більше цього не хоче. Вона знає найголовніше — що краса йде зсередини. Я перевернула фото; на звороті було написано: «У мене здорові, сильні та красиві ноги».

В складні періоди нашої спільної роботи Дженіфер і я часто зверталися до слів одного східного філософа, які вона тепер приклеїла на дзеркало в ванній кімнаті. Ось вони: «Будьте вдячні за бур’ян, що росте у вашому розумі, бо прийде час, і він удобрить землю вашої діяльності».